У книжці "Втеча від свободи" (1941 р.) Фромм досліджує причини, що змушують людину "віддати свою свободу диктаторам, перетворившись на маленький гвинтик машини: не на вільну людину, а на добре нагодований і гарно одягнений автомат".
.png){kind=small}
Редактори статті: Ян Бейгельзімер, доктор наук, професор; Вікторія Жерденовська, шеф-редактор проєкту Trust but Verify.
Фото на обкладинці – Wikimedia Commons
Довідка: Еріх Фромм (нім. Erich Fromm, 23 березня 1900 - 18 березня 1980) - видатний німецький соціолог, філософ, соціальний психолог, психоаналітик. Зробив глибокий аналіз психології нацизму. Після приходу Гітлера до влади у 1933 році Фромм переїхав спочатку до Женеви, а потім у 1934 році до Нью-Йорка, США.
Витяги з книги
(за виданням «Втеча від свободи / Еріх Фромм. Пер. з англ. Максим Яковлєв. - Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2019. - 288 с. Виділення в тексті виконані редактором)
1 ***
... Головні наші труднощі криються в тому, що розвиток людських емоцій обганяє розвиток розумових здібностей людини. Людський мозок живе у ХХ столітті,; серце більшості людей – досі ще в кам’яній добі
2 ***
Як же людство може врятувати себе від самознищення в цьому розриві між передчасною інтелектуально-технічною надмірною зрілістю та емоційною відсталістю? Скільки я бачу, відповідь є тільки одна: посилити усвідомлення найважливіших фактів нашого буття, досягти розуміння, достатнього для захисту нас від невиправних безумств, підвищити нашу здатність до об’єктивності й розумного судження… у цей вирішальний момент навіть трохи краща вдумливість – об’єктивність - може мати життєво важливе значення для всього людства.
3 ***
Спершу більшість заспокоювала себе думкою про те, що перемога авторитарних систем пояснюється божевіллям кількох осіб і що це схиблення з плином часу стане причиною їхнього ж занепаду… Час, що сплинув відтоді, продемонстрував хибність цих поглядів. Ми мусили визнати, що мільйони людей у Німеччині бажали зректися своєї свободи так само, як їхні батьки ладні були боротися за неї, ї замість того щоб прагнути свободи, мільйони намагалися знайти шляхи втечі від неї. Іншим мільйонам людей було байдуже: вони не вірили в те, що захист свободи вартий того, щоб за неї боротися, а тим паче вмирати.
4 ***
… Криза демократії не є специфічною італійською чи німецькою проблемою – з нею зіштовхується будь-яка сучасна держава. Так само не має значення, які символи обирають вороги свободи: їй загрожують як ті, хто бореться з нею в ім’я антифашизму, так і ті, хто робить це з відверто фашистськими намірами.
5 ***
... Сутність авторитарного характеру визначається одночасною наявністю в людині садистських і мазохістських потягів. Садизм ми визначили як прагнення до необмеженої влади над іншими, яке більш-менш переплітається з деструктивністю; мазохізм – як прагнення розчинитись у потужнішій силі, долучитися до її могутності і слави. Як садистські, так і мазохістські тенденції спричиняються неспроможністю ізольованого індивіда до самостійного існування, а також його потребою в симбіотичному зв’язку, здатному подолати цю самотність.
6 ***
Садистські нахили з очевидних причин зазвичай є менш усвідомленими й більш раціоналізованими, порівняно з шкідливішими в соціальному плані мазохістськими тенденціями. Вони бувають повністю приховані нашаруваннями надмірної доброти та надмірної турботи про інших. Найчастіше трапляються такі раціоналізації: «Я керую вами тому, що ліпше за вас знаю, що для вас краще, у ваших же інтересах коритися мені беззаперечно» або « Я настільки незвичайна й унікальна особистість, що маю розраховувати на те, що інші люди мають залежати від мене». Інша раціоналізація, яка часто прикриває тенденцію до експлуатації, звучить приблизно так: «Я зробив для вас так багато, що тепер маю право брати від вас те, що хочу». Агресивніші садистські імпульси найчастіше раціоналізуються у двох формах: «Мене образили, тож моє бажання образити когось не є чим іншим, як справедливою відплатою» або «Завдаючи удару першим, я захищаю від удару себе та друзів».
7 ***
Остання раціоналізація його садизму – виправдання, начебто це він захищається від нападу інших – також часто зустрічається в записах Гітлера. Він сам і німецький народ завжди невинні, а їхні вороги – садистські варвари. Значну частину цієї пропаганди становить навмисна, свідома брехня. Водночас їй почасти властива та сама «щирість», що притаманна параноїдальним звинуваченням. Ці звинувачення завжди мають функцію захисту від викриття власного садизму чи деструктивності. Вони будуються за формулою: це ти маєш садистські наміри, тому я невинний. У випадку Гітлера цей захисний механізм ірраціональний до крайнощів, оскільки він звинувачує своїх ворогів у тому ж, що відверто називає своєю метою... Можна припустити, що ці звинувачення є просто фальсифікаціями… Проте вони мають все ж таки пропагандистську цінність, бо частина населення їм вірить, особливо низи середнього класу, сприйнятливі до параноїдних звинувачень.
8 ***
Під час розгляду психологічного підґрунтя успіху нацизму потрібно з самого початку провести важливе розмежування: одна частина населення схилилася перед нацистським режимом без якогось значного опору, але вона не захопилася ідеологією чи політичною практикою нацизму. Іншу частину народу надзвичайно приваблювала нова ідеологія, і ці люди фанатично віддалися тим, хто її проголошував.
9 ***
На противагу негативному або байдужому ставленню робітничому класу, ліберальної та католицької буржуазії, нижчі верстви середнього класу – дрібні крамарі, ремісники, службовці – захоплено вітали нацистську ідеологію… Нацистська ідеологія – дух сліпого послуху вождеві, ненависть до расових і політичних меншин, жага до завоювань і панування, звеличення німецького народу й «нордичної раси» - мала для них величезну емоційну привабливість, і саме вона підкорила їх та перетворила на палких прибічників нацизму й борців за його справу.
10 ***
Лояльність більшості населення до нацистського уряду посилилася додатковим стимулом після приходу Гітлера до влади. Мільйони людей стали ототожнювати уряд Гітлера з «Німеччиною». Тепер він тримав у своїх руках державну владу, і тому боротьба з ним означала самовиключення із спільноти німців; коли решта партій була розпущена й нацистська партія «зробилася» Німеччиною, опозиція до цієї партії стала рівнозначна опозиції щодо самої Німеччини. Мабуть, для пересічної людини немає нічого важчого, ніж почуватися самотньою, не належачи до жодної великої групи, з якою вона могла б себе ототожнити. Громадянин Німеччини, якими б чужими не були для нього принципи нацизму, повинен обирати між самотністю і почуттям єдності з Німеччиною, і більшість обрала єдність. У багатьох випадках люди, які не мають нічого спільного з нацизмом, захищають нацизм від критиків іноземців, бо розцінюють їх як нападки на Німеччину. Страх перед ізоляцією і відносна слабкість моральних принципів значної частини населення допомагають будь-якій партії завоювати лояльність, як тільки ця партія захоплює державну владу.
11***
… Найважливіша аксіома політичної пропаганди: будь-які нападки на Німеччину як таку, будь-яка викривальна пропаганда щодо «німців» (на кшталт символічного прізвиська «гуни» у період минулої війни) тільки посилюють лояльність тих, хто не цілком ототожнює себе з нацистською системою. Одначе цю проблему не може вирішити навіть найбільш розумна і майстерна пропаганда. Її може розв’язати лише перемога в усіх країнах однієї фундаментальної істини: етичні принципи вищі за існування нації, і відданість цим принципам вводить індивіда до спільноти всіх тих, хто поділяв, поділяє і поділятиме це переконання.
.png){kind=icon}
Коментар редактора
Раціоналізація - це обґрунтування людиною причин своєї аморальної поведінки.
Брехлива пропаганда - будівельний матеріал для раціоналізації будь-якої гидоти. З нього людина створює свій віртуальний світ, у який поміщає себе, витісняючи все людське.
Витіснення - це усунення зі свідомості неприємних фактів, думок і переживань.
Ілюстрація - «Відхід від реальності»: fszalai із Pixabay
.png){kind=small}
Шановний читачу! Ми запрошуємо вас поділитися своєю думкою про дану статтю і загалом про проєкт Trust but Verify через доступні канали зв'язку.